Вулиця Госпітальна (Короленка)

Локотський приїзд

Три століття тому дорога на під’їзді до млину Шостенського порохового заводу від села Локотки проходила понад Чернецьким гаєм, що належав Гамалїївському монастирю. Чернецький гай згадується в купчій від 13 квітня 1742 року, складеній  Генеральною військовою артилерію на предмет купівлі для заводу суміжного гаю за 16 рублів у локотського козака, значкового товариша Семена Лисачевського [15,арк. 22]. Згодом, у 1771 році, гай Лисачевського разом з іншими землями та майном «Малоросійського порохового завода» були передані казенному артилерійському відомству великоросійського Петербургу. У описі майна зазначено «Локотской приезд», на якому  стояло біля млину на річці Шостці три заводські хати та амбар. Першою «от приезду из села Локоток через пущу артиллерийскую к заводу пороховому» стояла невеличка «изба ветхая» розміром 2х2 сажні. Поряд з нею був амбар, а ось далі, ближче до греблі праворуч дороги на «бугре» (терасі), стояла велика хата «на дубових столбах» 7,5х3 сажні. Навпроти неї, «на леву сторону плотины», була ще одна зовсім маленька хатка 1.5х1,5 сажні [15,арк.2,3,4]. За наступні шість років після передачі нашого гетьманського порохового заводу імператорському артилерійському відомству, з’явилися на лівому березі Шостки нові заводські будинки та будівлі, зокрема невелика військова лікарня – лазарет, який був збудований 1777 року [14, 17]. Лазарет та будинок лікаря позначені на плані Шостенського артилерійського порохового заводу 1778 року. Вони були розташовані з південно-східної (локотської) сторони від офіцерських покоїв (колишньої хати «на дубових столбах» 1771 року) та кузні з майстернею [10, 139].  Зрозуміло, лазарет стояв при дорозі на село Локотки.  Тоді ж поряд з лазаретом з’явилося кілька приватних хат вільнонайманих на завод локотківців. Локотський під’їзд до заводу став зватися Лазаретною вулицею.

Вулиця Лазаретна

1-1.jpg На плані «Шостенскаго пороховаго завода» 1793 року бачимо коротеньку, у 90 сажнів, Лазаретну вулицю (1), на якій було 8 хат – «Домов заводских служителей, кои содержатся на их содержании»», як написано експлікації під №53. Хати стояли доволі тісно одна навпроти другої, по чотири з кожної сторони вулиці, як зараз стоять старі хати в Локотському мікрорайоні на вузьких вулицях по глухівській дорозі. Можливо, ці 8 невеликих хат по дорозі на Локотки й були тим поселенням, переданим воронізьким сотенним урядом 22 червня 1739 року разом з млином та гаями «майору Постельникову для пороховаго завода  на речке Шостке» [15,арк.235зв.]. А потім поселення стало Василевським хутором глухівських козаків Василенків, власників шостенського млина й цієї землі в 1750-х роках. За хатами, по правій (західній) стороні дороги, були незначні городи, а за хатами по лівій (східній) стороні позначені під №33 «Сарай плетенный для кузницы», за ним два «Сарая кирпичных» під №34, між сараями «Печь обжигательная» під №35, за цегляним сараєм, на краю тераси, ще один «Сарай плетенный для содержания входящих и использованых пороховых и селитерных бочек» під №37, а далі, за каналом, у лузі стояла, на відстані 40 сажнів, «Мастерская бочарная и столярная» під №36. Перед лазаретом, по лівій стороні вулиці, позначена під №41 «Весьма ветхая кухня для лазарета», навпроти неї, по правій стороні, під 40 значиться «Ситная и решетная мастерская», вона така ж сама за розміром, як «служительские» дерев’яні будинки. Під №38 значиться на плані 1793 року «лазарет о 8 покоях з сеньми», а поряд під №39 позначено будинок «для лекаря и аптеки». Останній будинок значно менший розміром за лазарет, і стояв він торцем до вулиці. Лазарет же стояв у глибині двору, точніше виходив вікнами фасаду на південь до другої вулиці (2) по знайомій нам з купчої 1742 року дорозі від села Локотки до заводу «понад гаєм Чернецьким» (3). На цій широкій (у 15 сажнів) вулиці, довжиною 150 сажнів, нараховуємо 13 хат, більшість з яких (11) були розташовані по правій стороні повністю забудованої вулиці в колишнім гаю Лисачевського до границі заводських земель, що проходила звивистим Новгородським шляхом (4), приблизно там, де стоїть нинішній будинок гуртожитку по вул. Короленка,38. З усіх 11 хат по правій стороні вулиці лише останні 4, перед Новгородським шляхом, дещо більші на плані за розміром та стоять не так щільно, як перші 7 хат (нині будинки №№6,8,10,12,14,16,18 по вул. Короленка). По лівій стороні вулиці нараховуємо від майдану біля лазарету лише дві хати. Отже, ліва сторона вулиці тільки-но почала забудовуватися, і на ній ще можна було розмістити хат з 15 понад самим Чернецьким гаєм до Новгородського шляху (по нинішній будинок №23 по вул. Короленка). Усі хати по обидві сторони вулиці мають на плані 1793 року земельні наділи однакової довжини, у 35 сажнів, такої ж, як і в наділах садиб по Садовій вулиці. За наділами позначений на плані ліс, який, мабуть, був не гіршим, ніж той, що розкинувся нині за будинками вулиць на селищі Куйбишева.

З плану 1793 року дізнаємося, що локотський під’їзд  розгалужувався наприкінці Церковного майдану на дві дороги до села Локотки. Одна йшла прямо через Чернецький гай, друга – понад Чернецьким гаєм. А лазарет (38) був розташований як наприкінці Лазаретної вулиці по прямій дорозі, так і на початку другої  вулиці по дорозі понад Чернецьким гаєм. Локотський під’їзд прокреслений на плані 1793 року дорогою по Церковному майдані, з лівого боку якого був будинок священика (16), а за ним на каналі, під пагорбом тераси, знаходилася лазня (54). З правого боку майдану тягнулися дві казарми (23) та конюшня (32). Далі, за 80 сажнів від Садової вулиці, наприкінці майдану, під’їзд розгалужувався на дві вулиці в локотському напрямку. Перша з них – коротенька (у 90 сажнів) Лазаретна вулиця – йшла прямо повз лазарет, розташований з правої сторони дороги. За лазаретом проходила межа заводських земель, позначена червоним кольором, а за нею – прокреслена жовтим кольором межа земель Гамалївського монастиря. Ця червоно-жовта «граница земель» йде за лазаретом дугою від великого болота заводського ставу, оминаючи, мабуть, якийсь ручай у Чернецькому гаю. Потім границя земель має Т-подібний виступ вліво, у глиб монастирських володінь. Виступ утворився внаслідок придбання заводом у 1771-1780-х роках у локотських козаків незначних ділянок земель посеред Чернецького гаю. Дорога від лазарету йде прямо через Чернецький гай і через 60 сажнів знову дотикається заводських земель Т-подібного виступу (100 сажнів), а далі прямує тим же гаєм (300 сажнів) до Новгородського шляху, точніше до його відтинку (нині вул. Декабристів) на «Глинковскую економическую мельницу». Друга дорога на село Локотки повертала наприкінці Церковного майдану вліво, наближаючись до конюшні (32). Далі вона йшла понад Чернецьким гаєм, з лівого боку, до Новгородського шляху, по якому прокреслена червоним кольором межа заводських земель з лівого боку, а з правого боку – синім кольором, як  межа козацьких земель.

У 1799 році було побудовано «новый лазарет на 39 больных» [14, 32]. Отже, старий лазарет простояв 22 роки (з 1777р.) і, мабуть, був розібраний, а на його місці з’явився новий лазарет. Через 11 років знову побудовано (у 1810 р.) «новый лазарет на 100 кроватей» [14, 49]. Місце для утричі більшої будівлі лазарету було обрано, мабуть, десь неподалік старого лазарету, але ближче до церковного майдану. Розширення лазарету спричинила втричі збільшена Аракчеєвим чисельність людей на заводі. Таким чином  невелика від початку військова лікарня 1777 року стала за 33 минулі роки утричі більшою, тому й звалася вона вже не лазаретом, а «Шостенским госпиталем», як то написано в одному архівному документі 1836 року [7,арк1,2]. Відповідно й вулиця, яка починалася від госпіталю, мала зватися – Госпітальною.

Госпітальна вулиця

На «Плане местности Шостенскаго пороховаго завода» 1843 року позначена нова межа заводських земель на локотському напрямку. 1-2.jpg Якщо на плані 1793 року межа була одразу за лазаретом, або ж за 170 сажнів від Садової вулиці, то на плані 1843 року вона за 400 сажнів від Садової, тобто посунулася по нинішню вулицю 9-го Січня (Д). 1-3.jpg Отже, за минулі роки завод встиг прикупити частину Чернецького гаю в Гамаліївського монастиря  разом з озерцем посеред яру (Б), та збудувати за ним два будинки та конюшні нового фурштату на колишньому Т-подібному виступу межі земель. Знайома нам з плану 1793 року пряма дорога від лазарету через Чернецький гай до Новгородського шляху прокреслена на плані 1843 року двома рисками від яру до Галенківського млину. Невеликий яр сполучався з великим болотом біля заводського ставу. Колишня коротенька і вузька Лазаретна вулиця 1793 року з 8 хатами значно поширшала на плані 1843 року за рахунок знесених 4 хат з її лівої сторони, яка відійшла під територію нового Ділового двору з кам’яною будівлею майстерень, збудованою 1843 року [14, 72]. Також, мабуть, були знесені й інші 4 будинки по правій стороні цієї вулички разом з «Ситною та решетною мастерскою», а територія відійшла під збудований в 1837 році для «жительства служащих» кам’яний двоповерховий будинок [83, 79]  (третій кам’яний будинок Шостки,  в ньому знаходився  з 1920 року Народний дім, а з 1935 по 1971 рік – міліція біля другої прохідної заводу на початку вулиці Короленка, нині будівля «КГБ» на території заводу). У 1846 році було ще збудовано для «служащих» ШПЗ кам’яний одноповерховий будинок [83, 79] (п’ятий кам’яний будинок Шостки, простояв до 1970-х років неподалік першого (1837 року) двоповерхового будинку службовців. Отже, територія, де був перший лазарет підпала під забудову кам’яними будинками, а дерев’яна  Лазаретна вулиця щезла. Проте забудувалася друга вулиця з плану 1793 року –Госпітальна (2), яка йшла від госпіталю (А) понад Чернецьким гаєм до виправленого у Глухівську вулицю старого Новгородського шляху (Ж). Перша Лазаретна вулиця перетворилася в заводську дорогу, точніше в галенківську (Г) дорогу, що проходила по границі заводських земель до знайомого з плану 1793 року «Глинковского» млину. Праворуч цієї дороги позначені на плані 1843 року довгі конюшні в великому дворі фурштату (В) (нині на цьому місці дві п’ятиповерхівки та біржа для безробітних, або центр зайнятості, вул. 9-го Січня,3,5,7). За кінним двором на плані прокреслено, від галенківської дороги праворуч, жирну лінію межі тодішніх земель Шостки, якраз по нинішній вулиці 9-го Січня (Д). Межа прокреслена до Новгород-Сіверського шляху (Ж), потім вона повертає вправо і проходить по шляху метрів з триста та повертає знову під прямим кутом, але наліво в сторону тодішнього кладовища і каплиці на ньому (нині Володимирська церква на вулиці Марата). Отже, заводське поселення закінчувалося в 1843 році спочатку з правої (південної) сторони Новгородському шляху, а потім, через триста метрів, з лівої (північної) сторони шляху. На сьогодні можна визначити межу з правої сторони – по паркану між територіями райвиконкому (вул. Карла Маркса,54) та палацом культури імені Карла Маркса (буд.№38). А з лівої сторони межа або ж границя  поселення 1843 року визначається нинішньою вулицею 9-го Січня, де були в 1840-х роках встановлені на Новгородському шляху кам’яні ворота Глухівської (Локотської) застави та збудована хата для караульні при шлагбаумах. Незаселеність з правої сторони шляху пояснюється болотистою місциною, позначеною ще на плані 1793 року (в районі нинішньої вулиці Короленка від перехрестя з вулицею Карла Маркса в сторону залізничного вокзалу). У 1850-х роках завод придбав смугу змішаного  лісу за Локотською заставою шириною в 50 сажнів (100 м) і довжиною 200 сажнів (400 м) під будівництво сучасної лікарні. У 1860 році там запрацював новий кам’яний госпіталь І класу на 150 ліжок з жіночим відділенням [11, 7]. 1-31.jpg  1-32.jpg Тоді ж були встановлені на галенківській дорозі дерев’яні Госпітальні ворота Василевської застави та збудована хата караульні при шлагбаумах, якраз на новій межі заводських земель. Таким чином біля госпіталю з’явилися  дві застави – одна зліва (Госпітальна), друга – справа (Глухівська). 1-34.jpg На фотографії 1860-х років бачимо діючу Глухівську заставу з частоколом, шлагбаумом, вартовою будкою та караульнею з колонами, праворуч воріт. 1-33.jpg На фотографії 1911 року бачимо Госпітальні ворота без будь яких смугастих ознак застави та вартових біля неї, мабуть, всі ці сторожові функції взяли на себе двоголові орли на її верхівках. Ліворуч воріт проглядається загородь території госпіталю з деревами в глибині. На жаль, обидві застави не збереглися, зберігся тільки 350-річний величний дуб біля колишнього двоповерхового корпусу госпіталю. 1-35.jpg Кажуть, у дубі знаходили перший притулок душі померлих в госпіталі, перед тим, як відправитися чи то на небо з його верхів’я, чи то в пекло з його коріння. Дуб старішій за пороховий завод майже на століття, і на два століття – за госпіталь. Він є мовчазним свідком наших могутніх сіверських пралісів, які стояли в данину суцільним лісом над річкою Шосткою. Залишки лісу за госпіталем позначені ще на плані Шостенского Порохового Заводу з трьохверстової карти 1863 року.1-4.jpg З цього плану бачимо, що границі Шостки такі самі, як і на плані 1843 року, і майже така ж сама мережа заводських вулиць, зрозуміло масштаб карти не дозволив зробити на плані ШПЗ написи назв вулиць. Єдину відмініть в мережі  вулиць становить ледь помітно вимальована на східному краю поселення нова вулиця (Д) або ж провулок від новгород-сіверського шляху до госпіталю по колишній (з плану 1843 року) границі Шостки (нині вулиці 9-го Січня). На плані 1863 року таж сама добре знайома нам зі старіших планів вулиця Госпітальна (2), яка вже мала продовження за перехрестям з Глухівською вулицею городньою дорогою (2-а), без ознак забудови. Дорога долучалася воронізького шляху аж за нинішньою Петухівкою. Незмінність забудови Госпітальної вулиці підтверджує, знайдена кілька років тому, під час ремонту будинку №11 (ЖКВ) по вулиці Короленка, металева табличка з прізвищем власника, якогось графа Потоцького і датою спорудження – 1853 рік (на жаль, табличка десь загубилася). Отже, цей будинок нині має вік у півтори сотні років. За переказом, у ньому було заводоуправління, можливо, якогось з виробництв (заводів) при ШПЗ. Наступний план Шостки 1866 року, що зберігається в заводському музеї, більше деталізований.1-5.jpg На ньому позначені, на початку Госпітальної вулиці по лівій стороні, два окремих двори (А та Б), які на плані 1843 року здавалися одним двором. У кожному дворі позначено два будинки. Новіший план «План Шостенскаго пороховаго завода»  (формату А-4), взятий з додатку до книги «Столетие Шостенскаго пороховаго завода» (1871 р.), теж має на початку Госпітальної вулиці два суміжні двори (А та Б) з двома будинками в кожному дворі.1-6.jpg У другому дворі, перед будинками, позначено зеленим кольором якісь насадження, а за будинками – блакитне озерце (В). Далі позначено фурштат  з численними, довгими та короткими прямокутниками конюшень (21). Вигляд кінського двору надає нам тогочасна фотографія.1-36.jpg На ній бачимо дуже близько, одразу за конюшнею, другий поверх госпіталю. Справді й на плані 1871 року позначки конюшні та госпіталю розділяє дуже вузька, порівняно з іншими вулицями, смуга безіменної вулички (нині вулиця 9-го Січня). Взагалі план 1871 року теж, як і всі попередні плани, не містить написів назв вулиць. Нарешті великий за розміром (1,5х2 метри) «План Михайловскаго Шостенскаго пороховаго завода с поселением Шостки и Капсюльной слободки 1897 года» має всі назви вулиць. На початку Госпітальної вулиці бачимо знайомі з плану 1871 року, ті ж самі, як і на плані 1871 року два двори з більш детальною інформацією забудови. У першому з них позначено три дерев’яні будинки та город. У другому дворі маємо два кам’яні будинки, що значаться в описі до плану 1897 року, перший під №54 –  «Дом 2-х этажный  (бывшего (до 1860 року) Военного Собрания) с двумя офицерскими квартирами», другий під №55 – як «Службы», тобто будинок господарського призначення. Далі за будинками вимальоване довге озеро. Між першим та другим дворами позначено жовтим кольором велику овальну споруду та  доріжки навколо неї. 1-7.jpgОтже, маємо план, згадуваного старожилами, невеликого Панського саду, де була дерев’яна театральна споруда схожа з Літнім театром. Театр разом зі старим Панським садом звався у народі Ротондою [2;12, 4]. За садом на плані, дещо осторонь лівої сторони  Госпітальної вулиці, розташовані дві садиби з дерев’яними будинками. За ними нараховуємо до Глухівської вулиці 16 доволі великих садиб.1-8.jpg Посеред Госпітальної вулиці позначено під №50 дерев’яний будинок з однією офіцерською квартирою. Це і є наш загадковий будинок графа Потоцького (вул. Короленка,11).1-41.jpg У ньому, мабуть, мешкав, в старі до революційні роки, офіцер – керівник одного з виробництв (заводів), звідси й бере початок вище згаданий переказ про заводоуправління в цьому будинку. Але як приватний будинок Потоцького став власністю заводу? Відомо з історії, що Микола Потоцький панував у нас ще до Богдана Хмельницького великим коронним гетьманом, ніжинським старостою в 1637-1648 роках. За переказом почутим вчителем Борисом Степановичем Стогнутом, пан Потоцький дуже знущався над локотківцями, примушував їх влітку впрягатися в сані, на які всідався й поганяв тягти Новгородським шляхом по непроїзному навіть для підвід «пісчугану», посипаючи його сіллю (нині вулиця Кірова від вулиці Дзержинського до школи №1). Що мав тут робити пан Потоцький? Якщо не засновувати пороховий завод на річці Крупець, в якомусь кілометрі від так званого будинку Потоцького. Окрім цього будинку вартий розгадки кам’яний будинок теж по лівій (східній) стороні Глухівської вулиці, третій з кінця і позначений на плані 1897 року червоним кольором, без будь-яких приміток стосовно його приналежності заводу, тобто це був приватний будинок  (Короленка, 27, він проіснував до 1999 року, нині – приватний пустир у 100 тисяч доларів ринкової ціни, загороджений бетонним парканом під майбутнє будівництво). Усього  по  лівій стороні Госпітальної вулиці нараховуємо на плані 1897 року 23 будинки (3 – на початку від заводу (кузні), 2 – за Панським садом, 2 – заводських кам’яних біля озерця та 16 до кінця вулиці). По іншій правій (західній) стороні Госпітальної вулиці нараховуємо від заводу до Кривого провулка (нині пров. Енгельса) 14 невеликих та однакових у плані дерев’яних будинків. Далі маємо ще 6 дещо більших садиб та будинків – від провулку до Глухівської вулиці. Разом по правій стороні – 20 будинків. Отже, минулі три десятиліття забудувалася й права сторона Госпітальної вулиці, яку бачимо на фотографії 1911 року.1-37.jpg   До речі, автор цієї фотографії Карпов проживав теж по правій стороні Госпітальної вулиці у восьмому  невеличкому будинку. 1-8-1.jpg 1-8-2.jpg Цікаво, хто проживав у найбільших будинках Госпітальної вулиці, які на плані 1897 року позначені як кутові з її двох сторін перед перехрестям з Глухівською вулицею. 1-8-3.jpg На фотографії 1913 року гарний кутовий будинок з лівої сторони мав ще й гарний паркан, так би мовити «типовой забор» для садиб заможних шостенців початку ХХ століття. Загалом на Госпітальній вулиці було в 1897 році 43 будинки на всій її довжині від заводу до Глухівської вулиці. Далі, за перехрестям з Глухівською вулицю, дорога з Госпітальної вулиці йшла до залізниці  між городами, минаючи кладовище з правої сторони.  Ніяких будинків по сторонам дороги тоді ще не було, окрім хати сторожа кладовища. Найдовший город був з правої сторони дороги, який належав власнику кутового будинку на Глухівській вулиці (нині кафе «Анні»).  1-9.jpg Город тягнуся до межі кладовища, тобто до нинішнього «Міста розваг». Стосовно Госпітального провулку, то на плані 1897 року позначена на ньому вузькоколійка, яка повертала з Глухівської вулиці до заводських котелень. На початку провулку позначено сад по лівій стороні, а за ним – довгі дерев’яні конюшні колишнього фурштату, які значаться в описі плану як склади – магазини заводського майна. На протилежній правій (східній) стороні Госпітального провулку вимальовано червоним та жовтим кольорами будинки та будівлі госпіталю. Кам’яних будинків на самому провулку лише двоє, це приймальня лікарні (нині поліклініка №1) та квартира молодшого лікаря (Д), по цій же правій стороні провулку, але в іншому його кінці на перехресті з Глухівською вулицею (нині Карла Маркса).

1905 рік знаменний для Госпітальної вулиці тим, що на ній увечері 12 грудня (25 за н. ст.) відбувся біля будинку №15 мітинг робітників ШПЗ  [13]. 1-42.jpg 1-43.jpg На ньому було проголошено про створення «Союзу робочих Шостенского порохового заводу» («СРШПЗ») та прийнято рішення не допустити вивозу з заводу жодного пуду пороху, що мав піти на придушення революції в імперії – безкрайній тюрмі поневолених Москвою народів (див. історію вулиці Карла Маркса). Учасників революційних подій в Шостці 1905 року бачимо 1-38.jpg на фотографії 1925 року, зробленій біля двоповерхового Совєта (ревкому)  (Буд. №51/73 по вул.Леніна).

1-10.jpgЗа 1912 рік зберігся план «Пос. Шостка»,  на якому забудова Госпітальної вулиці позначена двома лініями та трьома контурами будинків у першому дворі, навпроти «Делового двора», ще один контур будинку (офіцерські квартири) нанесено на плані далі та ближче до великого і довгого яру, що тягнувся майже до Глухівської вулиці (нинішньої території саду при краєзнавчому музеї).1-11.jpg Значно побільшала на плані, порівняно з 1897 роком, територія кладовища, позначеного хрестиками та будівлею з написом «Церков» (Володимирська). 1-11-2.jpg З  фотографії 1913 року бачимо чимало кам’яних надмогильних дорогих пам’ятників, мабуть,  гранітних та мармурових. 1-11-4.jpg На сьогодні дивом збереглися лише двоє уламків чорного граніту та білого мармуру з колишніх пам’ятників, що стояли на могилках похованої поряд подружньої пари Штейнів. 1-11-3.jpg Перший чорний уламок стоїть нині біля західної стіни Володимирської церкви, на ньому викарбуване прізвище Штейн Наталії Іванівни (Милейко), яка народилася 20 жовтня 1839 року, а померла 18 липня 1875 року. 1-11-6.jpg Другий білий уламок стоїть за церквою Різдва Христового з викарбуваним прізвищем Штейна Івана Францевича, який народився 4 січня 1825 року, а помер 14 жовтня 1871 року. Відомо, що полковник Штейн на час своєї смерті у 1871 році займав посаду начальника Шостенського капсульного закладу [18, 131].З усіх дореволюційних поховань на кладовищі старожилам найбільше запам’яталися пагорбки склепів та одна братська могила, «запомнились и похороны – сразу много гробов; хоронили в общую «братскую» могилу [12, 2]. 1-11-1.jpg Фотографія 1913 року передає цю трагічну мить громадянської панахиди. Братська могила була там, де на плані 1912 року вказана північна межа кладовища з довгим городом кутової садиби на Глухівській вулиці (нині на цій межі будівля «Міста розваг»). 1-11-5.jpg За переказом, згадана вище садиба на кутку Глухівської вулиці належала якомусь поміщику чи то попу. Також старожили кажуть, що поряд з православним кладовищем, ближче до городньої дороги (нині вул. Короленка), було й нове єврейське кладовище. На іншій правій стороні дороги позначено, якраз навпроти кладовища, контур двору з двома будинками, мабуть, вони поклали початок забудові городньої дороги. Зі спогадів старожилів дізнаємося, що на цій дорозі з’явилася, ще до революції, синагога [3]. З’явилася вона, мабуть, після 1912 року, інакше синагога була б позначена на плані.     1919 року Госпітальна вулиця втратила чимало своїх дерев, з яких у вересні місяці шосткинці утворили барикади, щоби денікінці не змогли дістатися заводського пороху [1].

Вулиця 25 Октября

На початку 1920-х років більшовицька влада перейменувала Госпітальну вулицю на вулицю дня жовтневого перевороту – 25 Октября. Також перейменували й Госпітальний провулок у пам’ять петербурзького «кровавого воскресенья» 9-го Січня 1905 року, хоча і в Шостці, як уже знаємо, був свій кривавий день 13 грудня 1905 року. Найбільші будинки по вулиці Госпітальній були націоналізовані. Вони стали власністю Шосткинського комунгоспу, який розподіляв їх серед бідних мешканців поселення. За переказом, навіть невеликий цегляний будинок №20, в якому мешкали Юрченки теж був націоналізований. Юрченки переїхали в свій інший дерев’яний будинок, збудований на артельних городах.  У націоналізованих офіцерських квартирах двоповерхового будинку, колишнього (до 1860 року) офіцерського зібрання, осторонь вулиці 25 Октября, відкрили Народний Дім або ж Робочий клуб. Маємо чудову фотографію хорового гуртка при Робклубі ШПЗ 1923 року.1-39.jpg У ці ж роки колишня городня дорога з синагогою стала зватися вулицею письменника В.Г Короленка (1853-1921). На націоналізованих великих городах вже було чимало  дерев’яних будинків. Найбільше хат розмістилося далі від синагоги за болотом ліворуч по кривій дорозі, що була південною межею городів на плані 1897 року (нині вул. Марата від перехрестя з вулицею Короленка до вулиці Онупрієнка). Приватна забудова велася самозахватом націоналізованих земель, а вже потім узаконювалася на них садиба.

У першу п’ятирічку (1928-1932) розпочалася реконструкція «дев’ятки». До роботи була затребувана молодь, яку оселяли в бараки робітничого селища, утвореного на вулиці 9-го Січня в старих конюшнях кінного двору, що років з тридцять використовувалися як склади («магазини») заводського майна. Суміжний з селищем старий яблуневий сад з надзвичайно смачними яблуками став зватися «Садом строителей». На вході до нього встановили ворота з написом «Сад строителей», за якими розмістили гойдалку, каруселі, неподалік праворуч спорудили літній кінотеатр, а посеред саду розмістили танцмайданчик з естрадою (навісом) для духового оркестру. У вихідні дні в саду грав духовий оркестр, діти ставили спектаклі, а гімнасти – піраміди. Навпроти саду, по правій стороні Глухівської, вулиці відкрили їдальню в довгому дерев’яному будинку.

1929 року розпочали забудову нового кварталу капітальних будинків навпроти «Саду строителей». Перші два цегляні триповерхові будинки звели з лівої сторони вулиці Короленка (нині №35 та №37). З правої сторони вулиці Короленка розбили сад аж до кладовища на всій площі колишніх городів.

У 1931 році по провулку Короленка збудували чотириповерховий будинок (№5). У 1932 році збудували другу чотириповерхівку, але вже по вулиці Короленка («№33). Її новоселами були інженерно-технічні працівники «дев’ятки». У підвалі будинку розмістили  котельню для опалення всього кварталу цегляних будинків. Ще один новий квартал Шостки почав забудовуватися  бараками як друге заводське робітниче селище, так званий 10-й тупик біля залізниці й дещо ліворуч вулиці Короленка.

У 1933 році по провулку Короленка звели будинок №2, а за ним №4. Наступного року збудували будинок №3, на протилежній лівій стороні провулка Короленка. Загалом  за п’ять років «дев’ятка» збудувала за Локотською заставою «дев’ять житлобудинків-гігантів з електроосвітленням і водопроводом, чого не було раніше в Шостці», так розповів заводчанам газетяр Іван Кесюр подорожуючи для них вулицями Шостки в своєму нарисі «Наше місто», опублікованому  у заводській газеті «Шлях робітника» за 15 грудня 1934 року. Також Кесюр згадав про гуртожитки першого робітничого селища на вулиці 9-го Січня, в колишніх конюшнях,  нагадав про діючий клуб у селищі, незабув про лікарню навпроти селища, бо в лікарні відбулася за роки першої п’ятирічки цілковита реконструкція. Були «відкриті кабінети: фізіотерапії, рентгенівський, зуботехнічний, вухо горла-носа тощо». Хоча приміщення лікарні залишалися в 1934 році теж саме дореволюційне, не змінилося воно й зараз у 2012 році.1-40.jpg

1935 року запрацювала в Шостці двоповерхова лазня – «банно-пральний комбінат» (Карла Маркса,57). Лазня розташувалася на місці згарища першого Народного Дому Шостки [8;9]. Нова народна лазня з пральнею, за розповідями старожилів, була як за паром, так і  за тісними приміщеннями, значно гірша за стару кам’яну парову баню для робочих та офіцерів порохового заводу, що стоїть і досі над річкою Шосткою, за кілометр по прямій дорозі від вулиці 9-го Січня. Дорогу до старої бані перегородив у 1920-х роках паркан та колючий дріт навколо території заводу. Відтоді вулиця 9-го Січня, яка звалася Лазаретним провулком, зветься старожилами Лазаретним тупиком.

У 1935 році на вулиці 25 Октября розмістили міліцію в дореволюційних офіцерських будинках одно та двоповерховому біля другої прохідної.51.jpg У останньому діяв з 1920 року Народний Дім, який перебрався 1933 року в новий Палац культури ім. Карла Маркса. Міліція була на першому поверсі, а на другому – тюрма (КПЗ), з гратами на вікнах зі сторони озера. У одноповерховому будинку працював паспортний стіл. Це майже поряд з нинішнім дерев’яним будинком №3, де народився Дмитро Чечулін (1901-1981), майбутній головний архітектор Москви (1945-1949).

1937 року по провулку Короленка збудували на місці колишнього болота (на південний схід від стадіону «Хімік») триповерховий жіночий гуртожиток (№6). А далі, біля другого робітничого селища, збудували двоповерховий чоловічий гуртожиток, прозваний холостяцьким (нині ПТУ-10). По лівій стороні вулиці Короленка, якраз навпроти кладовища, ввели в дію молокозавод  (нині молочна кухня). На правій стороні вулиці, за кладовищем, встановили ларьок для продажу шосткинцям сироватки виробленої на молокозаводі. У 1939 році короленківський квартал замкнув з боку вулиці Карла Маркса сіротинькований чотириповерховий будинок №42, а з боку стадіону від провулку Короленка – червоноцегляний будинок №7.1-45.jpg Між ними встигли до війни звести три поверхи будинку №44. Усі ці три будинки належали куйбишевському заводу №53. У першому з них, що постав на місці їдальні, був магазин, прозваний шосткинцями «Сірим» (нині «Оксана+»). А сам будинок й досі зветься старожилами сімнадцятим, по довоєнній загальній нумерації цегляних будинків Шостки. З того часу й «ітеерівський» будинок (№33 по вул. Короленка) шосткинці називають «будинком розстріляних», бо майже всі його мешканці, відповідальні робітники «дев’ятки», зазнали в 1937 році репресій, а родини були виселені з будинку.1-46.jpg Кажуть, виселяли також з інших короленківських поверхівок. Загалом у 1937 році було заарештовано на ШЗ№9 109 чоловік, 19 з яких були розстріляні [ ].  З тих років закріпилася  за другим робітничим селищем назва 10 тупик, бо нібито неподалік селища й справді був 10 залізничний тупик з бараками за колючим дротом та вишками повздовж залізниці, як табір НКВС для пересильних по етапу засуджених.

Від початку війни, з липня 1941 року, шосткинська міська лікарня №1 по вулиці 9-го Січня запрацювала як військовий госпіталь. За переказом, померлих від ран червоноармійців ховали десь на території лікарні. З приходом німців було дозволено у вересні 1941 року розмістити в лікарні 165 поранених червоноармійців Після одужання, їх перевозили до Новгород-Сіверського монастиря, що був перетворений німцями в табір для полонених [16, 50].

Заводська вулиця

За німецької окупації вулиця 25 Октября звалася Заводською, а вулиця Короленка залишилася зі строю назвою. За спогадами мешканця першого кутового будинку по правій стороні вулиці Короленка Рафальського Валентина Петровича (1934 р. н.), йому запам’яталося згарище, спаленної німцями синагоги на провулку Короленка, тим, що в ньому він знаходив разом з сусідськими хлопцями, різноманітні кольорові обгорілі «стекляшки». Старожили з провулку Короленка кажуть, у будинку №5 по їхньому провулку проживали у війну мадяри, які улаштували конюшні на першому поверсі. Мадяри сторожували полонених червоноармійців у довоєнному двоповерховому холостяцькому гуртожитку (нині ПТУ-10). Чотириповерховий будинок по провулку Короленка,3 був розбомблений нашими літаками в серпні 1943 року, з тої причини, що в ньому діяла німецька радіостанція.

25 Октября

По звільненню Шостки від німців Заводська вулиця знову стала зватися 25-го Октября. На вулиці запрацювала міліція в тих же самих кам’яних, що й до війни, будинках. У приміщені міліції майже рік перебував відділ СМЕРШу («Смерть шпионам»), який робив «зачистку» Шостки від тих, хто співпрацював з німцями. Таких виявилося кількасот. Усі вони зазнали покарань, зокрема 15 років каторжних робіт дали завідуючій пральні «дев’ятки» більшовичці Парасці Дорошенко за прання німцям кальсонів. СМЕРШ виявив усіх шосткинських повій, яких поголили і відправили на заслання. Мабуть, саме СМЕРШ встановив кількість убитих німцями шосткинців (1198) та мешканців району (871) під час окупації (дані були опубліковані в шосткинській газеті «Зоря» від 2 вересня 1947 року). Начальник СМЕРШу Соснов Олександр Миколайович проживав по вулиці 25 Октября,19. Приміщення Народного суду влаштували навпроти міліції по вулиці Карла Лібкнехта,43. За спогадами старожилів, у 1945 році з КПЗ міліції втекли, перепиливши грати, двоє колишніх офіцерів Черкай та Москаленко, які грабували магазини в Шостці та районі. Начальник міліції застрелився, а злодії кепкували з нього, насміхалися: «Дурень, ми ж йому 25 тисяч ще не повернули за передану нам пилку». Зовсім неподалік міліції, на вулиці Карла Лібкнехта,47, довгий час жив, шанований і досі в Шостці, повоєнний директор «дев’ятки» Готовкін Микола Миколайович (1947-1965). За переказом, десь у цьому трикутнику вулиць (між КПЗ, судом та директорською хатою) виникають якісь загадкові провалля в підземний, обкладений цеглою, хід, що йде в бік заводу.1-47.jpg Хто каже, що цей хід проклали козаки від воронізького Замковища (фортеці) до тоді ще свого Гетьманського порохового заводу. Хто каже, що хід йде нібито від Володимирської церкви (по вул. Марата) до церкви Різдва Христового (по вул. Леніна). Ще кажуть, що хід  є доволі широкою печерою, куди злітаються в сумні дати визначних битв війн душі вбитих шосткинським порохом людей (мабуть, вони дивляться воєнні фільми зняті на шосткинський кіноплівці). Гадають, чи не над цим ходом-печерою зависає в небі над Шосткою бліда смуга, яка помітна тільки з високого правого берега Десни, а якщо поглянути на неї з космосу, то можна визначити контури підземного ходу.

Вулиця Молотова

19 листопада 1948 року відбулося засідання Шосткинського міськвиконкому депутатів трудящих під головуванням Іванова Юрія Яковича – «председателя исполкома горсовета депутатов трудящихся» (1945-1951). На засіданні  було прийнято рішення №202 про перейменування вулиці 25 Октября у вулицю Молотова – «в связи с поступившими просьбами от многих трудящихся и организаций города о переименовании улиц и присвоении наиболее благоустореным улицам имен деятелей партии, руководителей правительства и лучших людей нашей страны» [5,арк.430]. Дійсно вулиця Молотова, яка перетинала вулицю Сталіна на місці дореволюційних Артельних городів, між вулицями Садовою та Депутатською, зовсім не мала ніякого благоустрою. Вона й до цього часу його не має, бо стала зватися, за тим же 202 рішенням виконкому, вулицею Бєлінського. Молотов, як відомо був 1930-х роках представником Сталіна в Україні. Ще до перейменування вулиці 25 Октября у вулицю Молотова, її постійно посипали жужелицею з котелень заводу, хоча влітку машини знову перетворювали жужелицю в чорну пилюку, яку ганяв вітер між хатами. Можливо, з цієї причини перевели в інше місце дитячу туберкульозну лікарню (санаторій), що була в довоєнній дитячій лікарні на перехресті з вулицею Карла Маркса в дерев’яному будинку №31. За спогадами дітей війни з Госпітальної вулиці, батьки забороняли проходити їм по лівій стороні вулиці повз лікарню, щоби «тубики» бува не плюнули, не заразили їх чахоткою. У звільненому приміщені лікарні розмістили клуб піонерів, міськком комсомолу, а потім відділ запису актів громадського стану – ЗАГСу (нині на місці ЗАГСу, біля музею, стоять танки).старожили, які розписувалися у цьому ЗАГСі запам’ятали його дуже «гибкую» підлогу, що прогиналася і скрипіла під їхньою молодою ходою.1-12.jpg На плані вулиці Молотова 1956 року позначено синім кольором перший будинок від перехрестя з вулицею Карла Маркса з написом «больн.». За лікарнею намальовані на плані посеред саду два контури майбутніх будівель – міськкому компартії та гаража при ньому. Вони були збудовані 1957 року. На фотографії «горком» виглядає солідною адміністративною будівлею, такою він залишається й зараз, як краєзнавчий музей, з тим же самим гербом вже неіснуючої держави на сірому сумному фасаді.1-15.jpg Третій будинок від лікарні позначений коричневим кольором як кам’яний. Цей будинок був позначений таким же кам’яним ще на плані поселення Шостки 1897 року. За споминами старожилів будинок належав у 1950-х роках міськкомунгоспу. Наприкінці правої сторони вулиці Молотова позначені коричневим кольором ще два кам’яні будинки. Крайній з них відповідає плану 1897 року як будинок «служб», тобто призначений для господарчих потреб. За ним стояв двоповерховий будинок, на жаль, не позначений на плані 1956 року, бо це була територія приналежна заводу, де знаходилася міліція. З лівої сторони вулиці Молотова позначено ще два кам’яних будинки, які на плані 1897 року були ще приватними дерев’яними, а цегляними стали, більше за все, напередодні революції про що свідчить характерна кладка зводів надвіконня цих будинків (нині №20 та №28). 1-44.jpgУ цілому ж забудова вулиці Молотова 1950-х років залишилася такою, як була до революції, таж сама кількість будинків, як по правій стороні – 16, так і по лівій – 20. Проте докорінних змін щодо забудови зазнала колишня городня дорога від перехрестя Госпітальної вулиці з Глухівською вулицею до кладовища.1-13.jpg На плані 1956 року вона значиться вже як брукована вулиця Короленка, хоча зовсім недавно в 1952 році вона була малопридатною для автомобільного руху, а під час дощів вона перетворювалася на «непролазне багно» («Зоря» 21.11 1952). За спогадами старожилів, у першому будинку по вулиці Короленка (нині будинок №33) був спортивний магазин «Динамо». Магазин з’явився на початку 1950-х років у кімнатах колишньої  (до 1937 року) квартирі головного бухгалтера 3-го виробництва «дев’ятки» Петренка Прокопія Яковича. У незабутньому «Динамо» продавали мисливські гвинтівки, «воздушки», велосипеди, мотоцикли, автомашини «Побєди» та перші «Волги», зрозуміло, автомобілів ніхто в магазині не бачив, вони проходили по списку, складеному поряд в «горкоме». Завжди дефіцитом на розхват у «Динамо» продавали надзвичайно популярні серед дітей міста кінця 1950-х років дешеві резинові китайські кеди з риб’ячої шкіри замість тканини. Не дефіцитом були в магазині різноманітні іграшки для дітей, починаючи від маленьких блискучих кортиків і закінчуючи великою та дуже дорогою дитячою залізницею. Далі за «Динамо» по вулиці Короленка,9 знаходилися лікарські кабінети дитячої поліклініки, зокрема стоматологічний [4] (нині молочна кухня вул. Короленка,45). На плані 1956 року позначено перед поліклінікою руїну якогось довоєнного будинку. До речі, на плані вже немає позначки руїни чотириповерхового будинку №3 по провулку Короленка, бо його відновили в 1953 році й заселили кращими робітниками «дев’ятки». Немає на плані й ресторану «Чайка» (нині «Місто розваг», вул.Короленка,48). Просторий, наче цех, ресторан «Чайка» збудували 1957 року на місці довоєнного ларьку молокозаводу, одразу за хатою Дубини (нині вул.Короленка,46). Цей другий в Шостці ресторан «Чайка» при розбитій дорозі на залізничну станцію виявився мало відвідуваним, неприбутковим, тому з 1960 року став  чайною №1 «Чайка». У ній зранку до ночі продавали у необмеженій кількості «40 градусний чай з оселедцями» [19]. У 1965 році чайна перейшла з чаю на кофе, тобто за ініціативи комсомолки С.Кушнірової  чайна «Чайка» стала молодіжним кафе «с чудесным названим «Юность» [20]. Три місяці з квітня по липень тривала реконструкція закладу за участю комсомольської молоді Шостки. Уже на початку липня 1965 року було урочисто відкрито молодіжне кафе «Юность» на 100 місць в « зале, оформленном в современном стиле, со вкусом»  [21]. Кафе працювало удень як їдальня, з дешевими і смачними обідами, а увечері комсомольці проводили там захоплюючі «диспуты, устраивали интересные встречи». Комсомольців у «Юносте» обслуговувала молодіжна бригада робітників «Общепита» на чолі з завідуючою Яною Гурською.  Відтепер все йшло так, як задумала Кушнірова – щовечора комсомольці за чашкою кофе «в задушевной беседе говорили о своїх молодежных делах, мечтали (о комунизме), спорили, танцевали». Попервах навіть керівник оркестру ПК Карла Маркса Олексій Хібарний зіграв в кафе пару раз зі своїми музикантами безкоштовно, а потім грати на дурняк відмовився. Згодом, за рік-два, кафе знову перейшло з кофе на гарячий чай та холодне пиво. Таким чином відновилося в затишному місці парку Карла Маркса улюблене «пристанище для пяниц» під чудовою для них назвою чайхани «Чайка» [22]. Чайхана була головним постачальником клієнтів медвитверезника. Старожили кажуть, що п’яниці зробили своїм туалетом по відливу пиву занехаяний закуток за братською могилою, що була поряд в п’ятьох метрах з чайною, в бік Володимирської церкви. Могилу якимось дивом не розрівняли під час утворення на початку 1950-х років алей парку Карла Маркса на місці міського кладовища. Кажуть, що в ній були поховані забиті в березні 1918 року, більшовицьким загоном Ремньова, робітники повсталого порохового заводу, за те що не дозволили червоним пограбувати  та вивезти цінне заводське обладнання на Москву. Саме з цієї могили 4 листопада 1967 року було викопано останки 14 людей та урочисто поховано біля вогню Вічної слави по вулиці Карла Маркса, як загиблих червоноармійців у бою з денікінцями під селом Локотками вересневої ночі 1919 року [23]. (див. вул Леніна, 1967 рік)

З кінця 1950-х років «дев’ятка» першою в місті запровадила типову серію «суперекономних» хрущовок, що мали нагадувати новоселам своєю тісною жилою кубатурою заводські бараки. У 1959 році по вулиці Короленка заселили першу триповерхову «хрущовку» (нині №39), збудовану трошки далі місця колишнього розташування синагоги. Такі ж самі три хрущовки з’явилися на вулиця 9-го Січня – на місці чайної та її двору. Мабуть, про ці будинки висловилися в заводській газеті самі робітники «дев’ятки», які довго очікували своєї черги на капітальне житло, а коли його отримали, то побачили, що будинки не тільки зовні «непривабливі на вигляд, та й всередині не дуже зручні – вузенькі коридори…» ( «Будувати краще» // За доблесну працю, №13 від 22.03.1963). Подібні хрущовки  мали бути й на вулиці Молотова, від вулиці Карла Макса до заводу, навіть попередили мешканців дерев’яних будинків про переселення, потім передумали й проголосили вулицю недоторканою, поки вона не перетвориться в призаводську безлюдну зелено-санітарну зону.

Вулиця Короленка

У вересні 1957 року всі міста та села СРСР змінювали назви своїх вулиць відповідно до Указу Президіуму Верховного Совєта  від 11 вересня «Об упорядочении дела о присвоении имен государственных и общественых деятелей административным единицам, населеннім пунктам, предприятиям, учреждениям, организациям и др.». Уже 23 вересня відбулося засідання Шосткинського міськвиконкому депутатів трудящих під головуванням Куциря Павла Савича – «председателя исполкома горсовета депутатов трудящихся» (1957-1961). На засіданні  було прийнято рішення №22 про перейменування вулиці сталініста Молотова в вулицю Короленка [6,арк.21]. Отже, в один вересневий день вулицю Короленка подовжилася аж до другої заводської прохідної. Звідти мала розпочинатися нова нумерація будинків великої вулиці Короленка. Якщо раніше нумерація вулиці Молотова (дореволюційної Госпітальної) починалася від вулиці Карла Маркса (дореволюційної Глухівської), то тепер навпаки – нумерація починалася від заводу. Відповідно й права (східна) сторона вулиці стала лівою, а ліва – правою стороною  вулиці. Невдовзі на кутовому будинку №4 , біля другої прохідної, прикріпили табличку з «нержавейки» з увіковічення пам’яті «великорусского списателя В.Г. Короленка», яка й збереглася донині.1-14.jpg 1-48.jpg Після перейменування стара довоєнна частина вулиці Короленка зберегла ту ж саму парну та непарну нумерацію сторін вулиці, але будинки отримали більші числа, зокрема будинок №1 став будинком №33. По цій лівій стороні переважно й велася в 1960-х роках забудова вулиці Короленка від 39 будинку до залізниці такими ж невиразними шосткинськими хрущівками в три поверхи з червоної, потім з білої, цегли. Заодно була відновлена в 1962 році двоповерхова руїна біля колишньої (до 1959 року) дитячої поліклініки. Їй добудували третій поверх ї заселили державними службовцями (Короленка,43). 1968 року порушили мораторій на забудову колишньої Госпітальної вулиці. Були знесені чотири дерев’яні будинки №№ 38,40,42,44, а на їх місці збудовано п’ятиповерховий гуртожиток на 100 кімнат для 400 дівчат «дев’ятки» (Короленка,38). Гуртожиток мав червоний куток з портретом Леніна, читальний зал з пересувною бібліотекою, буфет-їдальню, медпункт, гарячий душ, приміщення для прання білизни та її сушки, також кухні з газовими плитами. 1970 року збудували ще один такий же самий гуртожиток, але для хлопців «дев’ятки», наприкінці вулиці Короленка №58. Далі за гуртожитком збудували на кутку з Привокзальною вулицею сучасну автостанцію, яка запрацювала в 1974 році.

У 1970 році на улиці Короленка,19-а запрацювала контора Міськгазу в новому будинку на городах вище озерця. Штучний вузький проїзд до Міськгазу утворили між садибами 17-го та 19-го будинків. Старожили вулиці Короленка, пригадують, що в будинку №19, у шостій квартирі, точніше в окремому маленькому будинку, де до революції проживала прислуга,  народився 1945 року Рачек Юрій Вікторович, якого вони чотири рази обирали депутатом міськради.

У 1971 році міліція перебралася з вулиці Короленка в нове приміщення по вулиці Карла Маркса,67. Старий двоповерховий будинок міліції відійшов під територію заводу, де він значиться на балансі як «будівля КГБ». Нині будинок ледь проглядається в хащах ліворуч водонапірної башти за козловим краном та колючим дротом паркану заводу «Зірка» з боку автогаражів.1-50.jpg Інший одноповерховий будинок міліції розібрали, незважаючи на його міцні та товсті, більше метра, стіни, а територію додали до заводу, що по цей бік пограничної смуги. На деякий час залишився стояти на вулиці Короленка ларьок, що був перед входом до міліції. У новий сусідній з міліцією будинок №65 по вулиці Карла Маркса перебрався й міський суд.

На початку 1970-х років було збудовано перші гаражі по вулиці 9-го Січня на місці бараків першого робітничого селища (дореволюційного кінного двору). За спогадами автолюбителів, перший гараж з опаленням від «дев’ятки» збудував Герой соціалістичної праці Гнівуш. 1980 року на місці останніх конюшень-бараків, звели п’ятиповерховий крупнопанельний будинок №5, а наступного року заводчани заселили цегляний п’ятиповерховий будинок №3. У 1982 році ввели в дію двоповерховий будинок №7 для потреб ідеологічної просвіти міськкому КПРС. З 2001 року в ньому розташувався затишний центр зайнятості (біржа для безробітних), а неподалік стоїть руїною двоповерхова будівля госпіталю 1860 року, що колись дав назву провулку.1-49.jpg

Посилання

  1. Антощенко Н.П. Шостка: взгяд в прошлое // Советское Полесье, Шостка. – 2004. – 3 вересня.
  2. Верижникова И. А я помню город таким // Советское Полесье, Шостка. – 1990. – 10 сентября.
  3. Верижникова И. Таким я помню наш город // Советское Полесье, Шостка. – 1990. – 14 ноября.
  4. Григор’ян М.В. Розвиток педіатріїї в місті Шостка // Спадщина Сіверщини. Збірник історико-краєзнавчих праць. – Шостка 2010.
  5. Державний архів Сумської області, Ф. р-4315, оп.1, спр.30.
  6. Державний архів Сумської області, Ф. р-4315, оп.1, спр.124.
  7. Державний архів Чернігівської області, Ф. 128, оп.1, спр.4235.
  8. Кукарєшніков Д. Наша народна культура // Зоря, Шостка. – 1962. – 25 грудня.
  9. Кукарешников Д. Народный дом в Шостке // Советское Полесье, Шостка. – 1966. –   18 марта.
  10. Лазаревський А. План Шостенскому артиллерийскому пороховому заводу // Киевская старина. – 1890. – №4.
  11. Оглоблін О. Архів Шостенського порохового заводу // Архівна справа. – 1930. – Кн.№1.
  12. Приходько А.И. Вопоминания // Рукопись, Шостка. – 1990.
  13. Стогнут Б. Ткаченко Григорий Иванович //  Советское Полесье, Шостка. -1980. – 21 марта
  14. Столетие Шостенского порохового завода. (1771-1871).  – Санкт-Петербург : тип. Майкова, 1871.
  15. Центральний державний історичний архів України у м.Києві. – Ф.580. – Оп.1. – Спр.2082.
  16. Шосткинщина в период Великой Отечественной войны 1941-1945 г.г. // Сборник документов и материалов. ­– Шостка, 1995.
  17. Sumu.ua. / artcles / communitu // 68635
  18. Адрес-календарь. Общая розпись начальстующих и прочих должостных лиц по  всем управлениям в Российской империи на 1871 год. – СПб., ч.1.
  19. Маяк Комунізму, Кролевець. – 1964. – 8 грудня.
  20. Кушнирова С. У нас будет молодежное кафе //  Советское Полесье, Шостка. -1965. – 16 апреля.
  21. Стункин М. Молодежное кафе «Юность» Советское Полесье, Шостка. -1965. – 10 июля.
  22. Советское Полесье, Шостка. -1968. – 22 марта.
  23. Пустовойтов В. Трудящиеся Шостки в борьбе за установление власти Советов // Советское Полесье, Шостка. – 1987. – 27 октября.

0 коментарів “Вулиця Госпітальна (Короленка)”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *